Пропонуємо увазі наших читачів історичне дослідження наукового працівника Львівського музею історії релігії Олександри КИРИЧУК про Львівське крайове ставропігійне братство святого апостола Андрія Первозваного та сучасний погляд автора на роль та місію Братства у суспільно-релігійному аспекті.

Історичні початки Успенського братства.

   Львівська ставропігія бере свій початок від Успенського церковного братства Визначити хронологічні рамки виникнення Успенського братства сьогодні важко Ми вже бачимо згадку про нього у 1539 р коли воно всупереч намаганням польської шляхти ієрархічно перепідпорядкувати українське духовенство Львова католицькому єпископові при польському Кафедральному костелі св. Успенія Богородиці добилося відновлення у Львові православної єпископської кафедри і призначення єпископом львівського міщанина і активного члена братства Макарія Тучапського.

Будівництво споруди Успенської церкви, що не збереглася.

   У 1547 р Львівський єпископ Макарій Тучапський (1539 - 1549) Перемишльський єпископ Арсеній та Києво-Галицький митрополит Макарій звернулись із окружними посланнями до духовенства і мирян розпочати будівництво нової Успенської церкви.
    Її фундамент було закладено на місці колишньої церкви Трьох Святителів у Руському кварталі Але дрібних складок львівських міщан було явно недостатньо і будівництво майбутньої церкви просувалось повільно. Його вдалося завершити тільки у 1558 - 1559 роках з допомогою молдавського господаря Олександра Лопушанина що правив з 1555 по 1566 роки (з перервою у 1562 - 1563 роках).
    Приблизно у 1560 р (існують розбіжності джерел) при церкві побудували дзвіницю (кімва-лицю) В роботах дослідників Ставропігії знаходимо розбіжності щодо фундаторів будівлі Так Д. Зубрицький вказував на старшого братчика Давида Фому який передав на будівництво дзвіниці величезну на той час суму - 3500 зол що становила все його майно. Згодом І Шараневич намагався на підставі документів довести що Давид Фома - це три особи: Давид Демид Красовський і Фома Волос.

Традиція церковних братств.

   Історія церковних братств засвідчує давню українську традицію спільного патронату мирян над церквами а пізніше шкіл друкарень і інших інституцій спільне обходження церковною громадою визначених побутових подій зокрема так званих тризн (поминок за померлими) Ось як описував ці традиції Львівського братства проф Крип’якевич: «Вибирали чотирьох старших братів і чотирьох столових. Братам розділювали різні обов’язки такі як управа церковною скарбницею нагляд над церквою школою шпиталем друкарнею тощо. Брати сходилися на нараду щонеділі по утрені або коли їх скликали старші брати На раду запрошували через «обіслання братської ціхи, тобто знамена, і розносив її дзвонар. Брат що не з’явився на заклик за кару мусив сидіти у вежі під церквою та плавити віск на церковні потреби. При святочних нагодах братство улагоджувало при своїм домі бенкети… Браття приймали гостей у себе в братстві абопосилали їм дари додому. На бенкеті подавали горілку всякого роду, звичайну «аква віту» або наливку, наприклад, цинамонову і закуски (паштет, кав'яр);м'ясо (телятину, гуси) з різними приправами, салатою, квашеною капустою; в пісні дні - щупака, визину (осетрину), дунайські коропи, до того білий хліб, тіста, калачі і струдлі з цукром, яйцями, родзинками, цикатою, шафранами, солодощі… і врешті вино угорське, малмазію, петерцимент, тощо».За доходи від влаштованих бенкетів братство купляло для церкви ладан, віск, вино, ікони.

Успенська церква в контексті українсько-молдавських взаємин.

   Будівництво Львівської Успенської церкви знаменувало собою цікаву сторінку молдавсько-українських взаємин періоду національно-визвольної боротьби обох народів ХVІ - ХVІІ століть.

   У другій половині XVI ст. діяльність братств розширилась - вони перейняли на себе суспільні функції охорони прав народу і церкви перед колонізаційним наступом Польщі та Литви. Суспільна значимість братств особливо зросла після Люблінської Унії 1569 р., коли більшість української еліти почала масово асимілюватися, і виникла потреба в могутній національній інституції, яка б могла боронити історичні права нації боротись проти політичних та економічних переслідувань православного населення. Проф О Луців наводить дані що після Люблінської Унії у Львові крім Успенського братства діяли ще Свято-Миколаївське та Благовіщенське, а з 1573 р виникло Свято-Троїцьке у Судовій Вишні. Однак проф Ісаєвич вважає що церковні союзи в XV - першій половині XVI столітях ще не були братствами в тому широкому розумінні якого вони набули згодом.

Членство.

   На той час Успенське братство об’єднувало навколо себе «чим раз ширші верстви народу і крім міщан та духовних визначну участь брала тогочасна руська шляхта, надаючи братствам в очах суспільства більше значення та впливу». До його складу в 1585 р входили представники таких знаменитих родів як Степан Мороховський, Олександр Малецький, Красовські, Гдешицькі, Зінькевичі, Брюханські. Запис у члени братства мав деякі формальності. Потрапити в «братський реєстр» можна було через посередництво «ручителя», який давав рекомендацію на братських зборах. Після ознайомлення з статутом він мусив скласти клятву на вірність братству перед палаючими свічками та хрестом. Параграф 17 декларував абсолютну таємничість усього «що робилось за братськими дверима».
    Порушення клятви жорстоко каралося. Братчик, який її порушував, відлучався від церкви і помирав у смертному гріху. Такі жорстокі правила, які визнавались і старим, і новим статутом, були обумовлені бажанням мати в своїх рядах обмежене (у 1585 р було 14 членів), елітарне коло достойних патріотів.

Високий моральний авторитет братчиків.

   Ставропігійне братство з честю виконувало надані йому права: наглядало за моральною чистотою своїх членів і духовенства; допомагало і керувало за правом «старійшини» іншими церковними братствами, постачало їх досвідченими вчителями (дидаскалами) та книгами, займалось доброчинною діяльністю, примирювало суперечки, приймало від міщан на збереження їх дорогоцінності (депозити), давало пристанище бідним у госпіталі й богодільні при монастирі св Онуфрія, друкувало книги і розвивало шкільництво.

   Така активна громадська позиція Львівського Успенського братства привертала увагу, формувала високе довір’я у багатьох церковних і політичних діячів, які вважали за честь стати його членами. Яків Головацький за хронікою Ставропігійного інституту і за архівами братства,зокрема, «вписової» книги, склав хронологічний список членів Ставропігії. Серед них і Адам князь Вишневецький (1595р.),Київський воєвода Адам Кисіль (1634) та колишній гетьман України Іван Виговський (1662), відомий суддя Григор Лісицький (1662), сини і дочки молдавського господаря  Ієремії Могили, відомий церковний діяч Іван Борецький. Ми бачимо членами братства людей різних станових верств: ремісників (мельників, кравців, ковалів, кушнірів, фарбярів,сафіянщиків не лише зі Львова, але і з Потутор, Підбірець, Межибожа, Великолук, заможніх міщан руського і волоського походження (К.Корнякт, Мануіл Маренетос, Янех Грек, Моноліс Катакало, Мезапета, Красовський, Балабан, Добрянський).

   Віддавна у православній Церкві передбачено спеціальну форму управління – ставропігію (від грецького «ставрос» і «пігіон» - встановлення хреста), яка давала незалежність від місцевої церковної ієрархії і вимагала підкоренню патріаршій владі. Отож, ставропігійний статус свідчив про особливу важливість святині для Церкви і вірних. Ставропігію в той час могли отримувати як церкви, так і монастирі. Від Ставропігійного храму назву ставропігійських отримували і світські братства, що засновувалися при церковних парафіях. Взагалі, Братство – надзвичайно вдала форма самоорганізації українських міщан в середньовічному Львові.

   Сьогодні дослідники мають два погляди на запровадження Ставропігії у нашому місті. Згідно з першим, історію Львівського Братства при церкві Успення Пресвятої Богородиці слід починати від часу затвердження його Статуту 1 січня 1586 року Патріархом Йоакимом ІУ Доу. Згідно з другим, більш вірогідним поглядом, ця дата є лише межею між двома періодами  історії Львівського Успенського братства, розмежовуючи його «до статутний» і «статутний» час. А найранішою датою заснування Братства при Успенській церкві у Львові вважають 1453 рік.

   При Успенському Братстві була відкрита братська школа, друкарня та бібліотека. На початках Братство взяло на себе обов’язок опікуватися церквою, дбало про її збереження та обслуговування, влаштовувало громадські богослужіння, було ініціатором проведення церковних урочистостей. Впродовж всієї своєї історії Братство допомагало бідним і хворим братчикам, влаштовувало братські обіди. Особливо велику роль відігравала братська школа, яка першою в Україні була заснована 1586 року саме львівськими братчиками. Хоча навчання  в ній проводилося виключно українською, однак велика увага приділялась вивченню грецької і латинської мов. Вивчали у львівській братській школі також теологію, діалектику, риторику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику. Очолював братську школу ректор (до слова: першим ректором братської школи у Києві, яка була заснована 1615 року, став вихованець Львівського Ставропігійного братства  відомий тогочасний письменник І.Борецький). Братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та займалися господарськими справами. Наша братська ??кола, на відміну від тогочасної єзуїтської колегії (яка знаходилась в районі сучасної вул. Театральної у Львові) була більш демократичною, бо в школі при Успенському братстві навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства і шляхти, а сироти й учні з незаможніх родин жили у бурсах (прим.: Бурса – це, свого роду, гуртожиток при братській школі, яка утримувалась частково за кошти Братства, частково за пожертвування. Схожа до львівської бурса при школі була також при Покровській церкві на Запорізькій Січі). У ХУІІ-ХУІІІ ст. бурсаки з метою збору пожертвувань на утримання бурси у містах і на ярмарках ставили вистави і виконували духовні й народні пісні. У 1787 році на Великій Україні така форма збору пожертвувань на бурсу була заборонена царським указом).

   Хоча організаційна структура Успенського братства у Львові, форма виборів його старшини ба, навіть, зразки документації й були запозичені від інших братств тогочасної Європи, однак в той же час львівські братчики відкидали будь-який компроміс з католиками й протестантами в догматичних питаннях, прагнули розвивати грецьку писемність на противагу латиномовній культурі Західної і Центральної Європи. З початком діяльності Успенського братства у Львові українське життя пробуджується: за даними книг міських податків другої чверті ХVІ ст. економічна потуга українських купців була однаковою з вірменськими, але поступалася потузі католицького елементу. Вже у 1504 році братчики споруджують будинок для священника, а кожного разу після трьох руйнувань та пожеж Успенської церкви у 1527, 1547 та 1571 роках саме миряни-братчики, опікуни та провізори церкви займаються відновленням святині (навіть дрібні церковні питання залагоджували братчики як от, приміром, закупівлю дорогих шовкових тканин для церковних потреб).

   В окремих випадках, завойовуючи провідні позиції в освітньому русі, Успенське братство у Львові мусіло долати опір місцевого єпископа. Однак, це не завадило львівським братчикам успішно вести «високу політику», спілкуватися з українськими магнатами, зі східними патріархами і з канцеляріями монархів. Обставини впровадження Берестейської Унії, яка була неузгоджена з ін??ими східними Церквами, спричинилися до включення Братства у протиунійний рух (а це, зрештою, стало однією з передумов примирення Львівського Успенського братства з єпископом Гедеоном Балабаном). Про авторитет львівських братчиків у цей час свідчить їх активна участь у відновленні галицької єпископської кафедри у Львові 1539 року. Їх представник – Макар Тучапський – став першим єпископом на цій кафедрі. У випадку смерті єпископа «пани мещани львовскии» разом з крилошанами та українською шляхтою цілий рік мають тримати єпископство у своїх руках. Починаючи з 1620-их років чи не головним завданням Успенського братства у Львові , окрім  подальшої опіки над церквою, стає видання книг, щоб забезпечити постійні прибутки. Причому, не на приватні справи, а на потреби Успенського храму. Перетворення братського видавництва у прибуткове було дуже важливим, оскільки давало можливість забезпечити церкви літургічними текстами, всіх вірних – молитвениками, а початкову школу – букварями.

   В другій половині ХУІІ- на початку ХУІІІ ст. Львівська Ставропігія в особі Братства й надалі боролася за розвій української культури й православного церковного життя. Однак, після переведення 1708 року на унію, у громадській активності Братства наступило затишшя. Так тривало до тих пір, коли декретом імператора Йосифа-ІІ від 21 березня 1788 року і відповідним декретом Галицького губернаторства від 4 квітня того ж року усі братства, в тому числі й Успенське у Львові, були скасовані. Натомість, розпорядженням австрійського уряду і губернаторства, яке було видане 7 жовтня  1788 року у Львові утворено Ставропігійський Інститут, який і за структурою, і за напрямком діяльності вже був зовсім іншою установою…

 
Упорядник Микола Бандрівський

Використано праці:

1. Довідник з історії України.-К., 2002, с.87,88,94, 816;

2. Ісаєвич Я. Історія Львівського Успенського братства: проблеми періодизації // Успенську братство і його роль в українському національно-культурному відродженні.-Львів, 1996;

3. Капраль М. Чи існувало Львівське Успенське братство перед 1586 роком? // Успенське братство…1996.